?

Log in

No account? Create an account
zealer
 
белка
Сіквел часто гірше оригіналу.
Чи може? З короткого метру не буде грошей, тож потрібно тягнути кота за хвіст та ростити короткометражні мультфільми до розміру повного метру.

Власне мультфільм розпадається на декілька незалежних частин, які майже не перетинаються. Кролик-супергерой, що боїться чогось. (Перекреслюючи першу частину і лідерство). А ось мала собачка клеїться, навіть дуже. Тільки до іншої історії про супергероя. Втім, таку історію про героя, який не герой і помічника, що робить усю роботу вже розказано багато разів.

Дитина, що важливіша за собаку і мабуть собака, як символ гиперопіки.

Життя на фермі з собакою, що виліковує псизологічні проблеми кажучі, що їх не існує. О, так! Ферма - це справжнє життя, і справжня собака не має проблем, не покачує відчуттів, не розмазня, як ці міщани.

І нарешті, та сама короткометражка - про собаку, що має стати котом, щоб виконати секретну місію.

Ну і ще декілька хвилинних реприз.
белка
Вперше я відчув себе некомфортно після того, як вперше Добкіна обрали мером Харкова. Як це так? Популіст, що белькоче про брудне місто виграє у мера, що постійно щось робить і поліпшує. На якого навіть не знайшлося корупційного скандалу. Бо ще можна було зрозуміти людей, що голосують за людину, що була у в'язниці.
Втім, це відчуття комфорту - воно небезпечне і шкідливе. Усі люди різні й думати, що хтось свій через те, що вони розмовляють однією мовою, живуть на одній вулиці чи навчалися в тому ж самому університеті.
Є тільки один тип людей, що не може бути своїм - злі люди. А так, кожен має право помилятися, кожен може навчатися чомусь постійно й пізнавати щось нове. Я знав людину, що любила Сталіна й не вірила в українську культуру, я знав людину, що була за монархію, я знав людину, що не визнавала голодомор, я знав людину, що була проти НАТО, я знав людину, що була проти гей-браків й гей-парадів, я знав людину, що була проти щеплень, я знав людину, що буда проти Майдану й за Януковича, я знав людей, що голосували за Януковича, бо він послабить контроль. Це все були мої люди, мої опоненти. Вони змушували мене почуватися трохи некомфортно. Вони змушували мене не здаватись й шукати правду, шукати добро, вивчати усе навкруги. Бо я знав трієчників, котрі були розумніші й чесніші за відмінників. Знав людей без освіти, котрі не стали голосувати за Януковича.

Це глупо вважати, що русифікованість чи-то відсутність освіти робить таке з людьми. Потрібно розширювати знання про світ. Телевізор й печерні погляди на життя намагаються взяти реванш усюди. Починаючи з Ірану майже сорок років тому. В Індії еаціоналісти, що бажають розпочати війну. В Італії комік створив партії проти політиків, щоб потім вона стала корупційною. В США - Трамп, в Британії - Джонсон. В Румунії теж не ісе добре.
Але прогрес не спинити. Наприклад, в суперрелігійній Ірландії відмінили заборону на аборти та обрали відкритого гея прем'єр-міністром.

І боротьба - це важко, але тільки правда, тільки допомога, тільки віра в майбутнє. І жаль, що треба боротися, але ця інтелектуальна боротьба робить нас кращими.

View the entire thread this comment is a part of

22-е-червень-2019 05:52 pm - Наукова етика
белка
На початку цього сторіччя прогрес генетики був грандіозним. Здавалося, що ще декілька років і мутанти будуть усюди.
Звідси "Ліло і Стіч" та "Oryx & Crake".
І якщо мультик реалістичний, то книга. Сюжет не цікавий, в події та мотивації не віриться. Як сказали у книжковому клубі - головне не точка призначення, а подорож.
Утім, подорож також набридає, якщо не вірити в події.
15-е-червень-2019 07:16 am(без теми)
белка
Коли я був малий, то мене вважали дуже розумним. В нас у класі була молода вчителька математики. Я не пам'ятаю її ім'я. Я взагалі погано пам'ятаю імена. Навіть з класу не всіх згадаю. Так ось, ця вчителька навчила мене любити математику, любити задачки. Я кожний урок отримував п'ятірку (чи четвірку, якщо був неуважний).
Того року в нас в школі були олімпіади. І мене послали на майже усі. Окрім російської і природи. Вчителька російської була занадто серйозна. Вона не вміла пояснювати правила. А я не вмів запам'ятовувати, тільки розуміти.
Так ось. Одного разу до нас у клас прийшов директор з іншої школи і прорекламував комп'ютерний клас. Туди беруть тільки тих, хто добре знає математику. Декілька людей відразу заволали моє ім'я. Я мабуть не був у такому захваті одразу, але після того, як мене висунули вирішив йти. Мій єдиний розумний товариш пішов з класу через травлю.
Я прийшов на тест, але спочатку подумав, що прийшов не туди. Там були завдання мов для молодшого класу. Здається, я порішав їх за половину часу.
Я не обертався назад декілька років, а коли подивився, то побачив звичайнісіньку діру радянського типу. Звідки вчителька математику пішла також через травлю. Де майже не було можливості рости. Культ посередності, аби чого не було.
В новій школі я швидко став улюбленцем класної керівниці (яку я боявся). Це вже зараз я розумію, а тоді це все відчував як належне.
І згадується мені той випадок, що стався на третій тиждень школи. В моїй старій школі ми ще вважалися малі і мабуть тільки стільці ставили на столи. А в тій школі потрібно було прибирати. Наша класна сказала, щоб ми працювали в групах. Я був єдиним хлопцем в нашій групі. І ми домовились, щоб вони прибрали одного дня, а я іншого, коли в них буде фізра чи ще щось. Я прийшов і зрозумів, що не знаю де усе, де брати воду й куди її носити. Я стояв у пустому класі і плакав через це. І це побачили чергові по школі, які навчались в старшому класі. Мені потрібна була допомога, тільки в тому як усе робити, але не в роботі. Вони викликали тих дівчат. Я пам'ятаю сором. Вони мені сказали, ми ж домовилися, але я плакав і не міг нічого сказати.
Наступного дня наша класна керівниця насварила тих дівчат. Вона нікого не розпитувала, просто насварила. Все життя я хотів бути героєм, та так і не став. І той момент, коли я не сказав правду, коли мені нічого не загрожувало. Той момент був одним з найгірших моментів мого життя. Я намагався бути сміливішим, та так і лишився таким.
26-е-травень-2019 09:41 pm - Степовий вовк
белка
Вперше я прочитав "Степового вовка" років з двадцять тому. Тоді мене вразила брошурка, що була в середині з дозволом вбити себе в п'ятдесят. Вразило настільки, що я переписав ті параграфи в кінець свого щоденника.
Я не розумів, що коїться всередині, не розумів болю, не розумів того, як друзі, з якими є про що перемовитися стають злобними відносно моїх ідеалів. Снобство жило в мені. Невміння кохати, невміння жити чуттєвим і духовним було незрозуміло - хоча було моєю сутністю.
Багато сталося за цей час. Я побував в Базелі, місті Степового вовка двічі. Втім, майже не побачив його. Вперше був хворий фізично. Тоді жив на парацетамолі декілька днів уперше в моєму житті. Єдине, що згадується - руда білка. Я не бачив їх з тих пір, як перейшов на фотографії з телефону. Вдруге, я був хворий ментально. Відчуття повної зради - вдома, на роботі, в технологіях. Я спізнився на літак з колегою і ми провели декілька годин в аеропорту. Ми розвомляли і це мабуть дало мені сил рухатися далі. Втім, не дало сил гуляти містом. І я побачив більше тільки тому, що втрутився в прогулянки пари коханців, про яких я ще не знав, що вони пара.
Але назад до Степового вовка. Базель дуже повільне місто, здається не змінюється воно. Погода постійно добра - холодні вечори й ночі, жаркі дні. Воно здається старішим і спокійнішим за Дублін. Воно є цілковито міщанське. І в героя книги дійсно їде дах від того, що нічого не стається. Що життя було пусте, але ж насправді воно не було пусте і все можна змінити. Варто лиш забажати, особливо небідній людині. Мов психотерапевт керує героєм. І герой хоче допомоги, бо інакше вмре.
Напис - тільки для тих, що збожеволіли і плата розум. Плата дійсно - розум, аналітичний розум. Але назад отримати розуміння. Задоволеність проти щастя. (О, як це близько. Особливо у мистецтві).

І стільки багато думок народила в мені ця книга. Та найголовніше - життя повне і завжди, коли здається, що воно порожнє можна його заповнити. А вмирати до п'ятдесяти не варто.
19-е-квітень-2019 11:38 pm - Про Палестину
белка
Все це лишень спекуляції на основі прочитаного й почутого.

В мене є друзі, що переїхади до Ізраїлю. Ну як друзі, "friends". Знайомі, бо я з ними не дуже дружив через їх трохи мудакуватість. Втім, це неважливо. А важливо те, що чув від них тільки ненависть до палестинців. І що палестинці зовсім погані, ліниві і злі, та ненавидять євреїв.
Я й сам так думав. Почитував блоги.
Аж ось натрапив на книгу від Джо Сакко "Палестина". І на початку, не співчував тис палестиецям, бо чогр ж вони лізуть. Аж десь всередині все більге й більше беззаконня у відношенні до палестинців. І це не здається перебільшенням. Бо араби не є повноправними громадянами. Армія підтримує поселенців, які порушують закон. Араби все рівно є не правими, але все ж не так сильно, як здавалось раніш.
(І звичайно, коли я називаю національності, я маю на увазі лише частину людей).
14-е-квітень-2019 09:48 pm - Про різні сексуальності
жалость, глупость
П'ятнадцять років тому, я юув типовим, трохи прогресивним українцем. Дуже легко закуклитися в Україні. Я не зважав на право людей на особисті стосунки, але мене легко було змутити питанням "А якщо твоя дитина". Втім все це здавалося гіпотетичним. Взагалі, я жив не помічаючи нестандартних речей. (І якщо чесно мені було начхати на прояви кохання інших людей).
Я лише двічі(а може тричі), нарвався на явних гомосексуалістів, і ті були козлами. Один став біля мене в майже порожньому вагоні метро та хватав мене за член. Туь я зрозумів як важко жити жінкам. Інші палили в кафе, коли вже заборонили це робити.
Так ось таке було життя до переїзду.

А ось після переїзду мені відкрилися очі. І виявляється, що це такі самі люди, як я. І все те неважливо, бо теми для спілкування такі самі. І в них родина, що підтримує.
А кам'яний, ну добре бронзовий вік в Україні, це мине.

<Тут могли б бути подробиці, але все одно ніхто не прочитає>
14-е-квітень-2019 09:25 pm(без теми)
белка
Мабуть два роки тому написав в голові графоманський віршик. Але перша строка мені сподобалась, тож я її розмістив(сховав) на звороті відкритки на день народженя. Втім, гадаю, що то було занадто сховано.

"Мій світ тримається тобою"

І зараз все рушиться. Виходу немає. Тільки навколо все ламається. В голові знов кіноцитати чи ігроцитати чи серіалоцитати. Будинки, що рушаться. Уламки булого. Усі дива світу щезли. Ось і наше. В я ппосто стою і дивлюся, і мов архітектор думає - ніколи такого не збудую, ніколи такого не буде. (Ось тільки мій уявний психолог цитує неуявного психолога програмування, який одружився вдруге під сорок і більш ніж п'ятдесят років живе у шлюбі).

Вже майже пройшов рік. Але час мовби зупинився для мене. Здавалося з моменту, коли Вона сказала мені, що хоче розвестися пройшли лише кілька тижнів. Та тільки конференція підходить знову.

"Мій світ тримався лиш тобою.
Та все, немає, лиш болить".

І ось тепер усе. Писатиму про інше. В мене є професійний блог, а тут буде мій куточок української.
12-е-березень-2019 12:22 am - Комікси
белка
В моєму дитинстві коміксів було багато. Спочатку дцмав написати, що не було аж почав згадувати. "Веселі картинки" по-перше. Цікаві пригоди, я б порівняв їх з DuckTales. Потім, батько привіз з Афганістану жуйки. Там були якісь комікси х англійськиси коментарями, які я тоді не розумів. На початку дев'яностих з'явилися жуйки і в нас. Тоді я зазвичай купував з наліпками, але й з картинками траплялися. В основному Турбо.
---відступ від теми
Ми грали в фантики, в школі зазвичай. Робилося це так. Беруться вкладиші з жуйки, кожна людина кладе їх в стопку на підлогу. Потім, якось вибирають чергу й людина згори б'є долонею по стопці. Які перевернулися, ті й твої. Такий собі обмін.
Так ось, в нас найпопулярнішими були 200 та трьохсота серії Турбо. (З номерами з двохсот до чотирьох сотень). Сота серія була рідкіснішою, а з номерами менше сотні взагалі майже не зустрічалася). Коли з'явилася чотирьохсота серія грати у фантики перестали.
---
Так ось були комікси у жуйках. Мені навіть здається, що деякі були турецькою. Були ще жуйки "Черепашки-ніндзя" в картонних коробках. Жуйка там була менша і гірша, проте в коміксах була історія. Втім в нас було лишень кілька стрипів. А в останнє, коли я купив її жуйка покришилася в мене в роті.
Десь в той самий час в книжковий магазин привезли російські комікси "Чебурашка-ніндзя" - треш для поціновувачів, "Рокові яйця" і ще щось. Я часто заходив в магазин. Мовби дивлюся, а сам читаю пару сторінок і відкладаю. Але потім мене почали впізнавати й виганяти. І ось тут була зупинка на роки.

Наступного разу я відкрив комікс через років п'ятнадцять. То був "Скотт Пілгрім". Я шукав усе про кіно і надибав комікси. Автор чудово грав зі стилем. Потім я чогось прочитав "Червоного сина", але там була історія, яка була першокласним ремісництвом. Якесь гівно про Путіна читав. Потім вже тут, брав у бібліотеці, частково по рекомендації Павловського - він майже завжди радиьь п'ять зірок, іноді таке, що цікаво читати і ніколи фейк чи дурню. Так ось по-перше Maus. Ця книга має бути в усіх списках книжок, які треба прочитати. Blankets - цікава розповідь про юність в американській глибинці, і поо сексизм, і про самопвдтримувану систему нещастя й дурості. Наступна книга цього ж автора про кохання на ближньому сході цікава, та не пробирає до кісток. Поо Аню? та привіда теж цікава.

Інша частина просто трапилась в бібліотеці. Але про них наступного разу.
This page was loaded вересень 15-е 2019, 1:09 pm GMT.