белка

План 2020

Перше січня - час планувати.
Колись, років з п'ятнадцять тому, я почав ставити три мети. Одна навчальна, одна особиста, одна пройти якусь гру.
З появою goodreads я почав рахувати книжки.
Років зі три тому я почав планувати майбутнє на роботі - кого на яку роль продвигати.

Але тепер мені хочеться чогось більшого
⭐️ Спокійніше життя
⭐️ Бути собою
⭐️ Змінювати світ на краще.

Звичайно це занадто абстрактний план, але мене навчили на роботі як планувати та ставити мету.

Цього року, щоб жити Спокійніше мені потрібно закрити декілька речей, що тягнуться роки.
Жити в своєму домі, стати президентом України громадянином іншої країни.

Далі буде
белка

Вигоряння

Чим більше знаєш - тим сумніший, тим менше своїх думок.
Програмісти вигоряють як ніхто інший. (ось gatekeeping - бо медики, поліція, військові).
Цинізм прикриває вигоряння. І мене таке все частіше і частіше. Мені не допомогла відпустка. Я відчув ніяковість та беззмістовність мабуть ще влітку. Коли мені підвищили зарплатню набагато, то я здивувався. Я ж не старався, я ж не покращував майже нічого. Я почав організовувати хоч щось тільки після. Але навіщо.
Я згорів разом з командою. Я потроху спалював її. Я робив щось добре тільки коли я був кимось іншим.
Я знаю, що помиляюсь щодня.

Мене взяли на проект, про який я мріяв перші два роки в компанії, але я не відчув нічого. Зовсім. Я вигадував причини з яких я хочу бути там. Ті причини в які я вірив колись.
белка

Сто книжок

Цього року я збирався прочитати сто книжок. Але не читалося. Не програмувалося. Не писалося.
Я брехав друзям, що читаю, що пишу, що програмую.
Тепер друзі йдуть.

А як все починалось. Тут має бути розповідь, про співбесіду, що змінила моє життя. Але ця історія вже є деінде.

Ста книжок не буде.
Але є такі книжки, що їх не було б якби не друзі.
Flatland - мала книжка про кастову систему, інаковість та вихід за границі своїх уявлень. Один з висновків - твої учні можуть легко перевершити тебе. Висновок, що вони роблять з неповної інформації може бути вірніший за все що ти знаєш, бо ти можеш бути перенавчений мов та нейрона сіть.

Почитав відомих італійських авторів.
Прочитав книгу про Північну Ірландію, яку потрібно читати на ходу. А наступного року не буде з ким розмовляти про книжки.
белка

(no subject)

Програмістом бути важко. Кожен день складається з помилок. І треба визнавати, що ці помилки можуть бути твоїми і взагалі твої.
Та якщо бути собі тільки відданим, то треба покращуватись після помилок (і після непомилок). Думати, що пішло добре і не так добре, щодня.
белка

Секретне життя домашніх тварин-2

Сіквел часто гірше оригіналу.
Чи може? З короткого метру не буде грошей, тож потрібно тягнути кота за хвіст та ростити короткометражні мультфільми до розміру повного метру.

Власне мультфільм розпадається на декілька незалежних частин, які майже не перетинаються. Кролик-супергерой, що боїться чогось. (Перекреслюючи першу частину і лідерство). А ось мала собачка клеїться, навіть дуже. Тільки до іншої історії про супергероя. Втім, таку історію про героя, який не герой і помічника, що робить усю роботу вже розказано багато разів.

Дитина, що важливіша за собаку і мабуть собака, як символ гиперопіки.

Життя на фермі з собакою, що виліковує псизологічні проблеми кажучі, що їх не існує. О, так! Ферма - це справжнє життя, і справжня собака не має проблем, не покачує відчуттів, не розмазня, як ці міщани.

І нарешті, та сама короткометражка - про собаку, що має стати котом, щоб виконати секретну місію.

Ну і ще декілька хвилинних реприз.
белка

Comment to 'Юрій Винничук, Русифіковані міста' by tassadar_ha

Вперше я відчув себе некомфортно після того, як вперше Добкіна обрали мером Харкова. Як це так? Популіст, що белькоче про брудне місто виграє у мера, що постійно щось робить і поліпшує. На якого навіть не знайшлося корупційного скандалу. Бо ще можна було зрозуміти людей, що голосують за людину, що була у в'язниці.
Втім, це відчуття комфорту - воно небезпечне і шкідливе. Усі люди різні й думати, що хтось свій через те, що вони розмовляють однією мовою, живуть на одній вулиці чи навчалися в тому ж самому університеті.
Є тільки один тип людей, що не може бути своїм - злі люди. А так, кожен має право помилятися, кожен може навчатися чомусь постійно й пізнавати щось нове. Я знав людину, що любила Сталіна й не вірила в українську культуру, я знав людину, що була за монархію, я знав людину, що не визнавала голодомор, я знав людину, що була проти НАТО, я знав людину, що була проти гей-браків й гей-парадів, я знав людину, що була проти щеплень, я знав людину, що буда проти Майдану й за Януковича, я знав людей, що голосували за Януковича, бо він послабить контроль. Це все були мої люди, мої опоненти. Вони змушували мене почуватися трохи некомфортно. Вони змушували мене не здаватись й шукати правду, шукати добро, вивчати усе навкруги. Бо я знав трієчників, котрі були розумніші й чесніші за відмінників. Знав людей без освіти, котрі не стали голосувати за Януковича.

Це глупо вважати, що русифікованість чи-то відсутність освіти робить таке з людьми. Потрібно розширювати знання про світ. Телевізор й печерні погляди на життя намагаються взяти реванш усюди. Починаючи з Ірану майже сорок років тому. В Індії еаціоналісти, що бажають розпочати війну. В Італії комік створив партії проти політиків, щоб потім вона стала корупційною. В США - Трамп, в Британії - Джонсон. В Румунії теж не ісе добре.
Але прогрес не спинити. Наприклад, в суперрелігійній Ірландії відмінили заборону на аборти та обрали відкритого гея прем'єр-міністром.

І боротьба - це важко, але тільки правда, тільки допомога, тільки віра в майбутнє. І жаль, що треба боротися, але ця інтелектуальна боротьба робить нас кращими.

View the entire thread this comment is a part of

белка

Наукова етика

На початку цього сторіччя прогрес генетики був грандіозним. Здавалося, що ще декілька років і мутанти будуть усюди.
Звідси "Ліло і Стіч" та "Oryx & Crake".
І якщо мультик реалістичний, то книга. Сюжет не цікавий, в події та мотивації не віриться. Як сказали у книжковому клубі - головне не точка призначення, а подорож.
Утім, подорож також набридає, якщо не вірити в події.
белка

(no subject)

Коли я був малий, то мене вважали дуже розумним. В нас у класі була молода вчителька математики. Я не пам'ятаю її ім'я. Я взагалі погано пам'ятаю імена. Навіть з класу не всіх згадаю. Так ось, ця вчителька навчила мене любити математику, любити задачки. Я кожний урок отримував п'ятірку (чи четвірку, якщо був неуважний).
Того року в нас в школі були олімпіади. І мене послали на майже усі. Окрім російської і природи. Вчителька російської була занадто серйозна. Вона не вміла пояснювати правила. А я не вмів запам'ятовувати, тільки розуміти.
Так ось. Одного разу до нас у клас прийшов директор з іншої школи і прорекламував комп'ютерний клас. Туди беруть тільки тих, хто добре знає математику. Декілька людей відразу заволали моє ім'я. Я мабуть не був у такому захваті одразу, але після того, як мене висунули вирішив йти. Мій єдиний розумний товариш пішов з класу через травлю.
Я прийшов на тест, але спочатку подумав, що прийшов не туди. Там були завдання мов для молодшого класу. Здається, я порішав їх за половину часу.
Я не обертався назад декілька років, а коли подивився, то побачив звичайнісіньку діру радянського типу. Звідки вчителька математику пішла також через травлю. Де майже не було можливості рости. Культ посередності, аби чого не було.
В новій школі я швидко став улюбленцем класної керівниці (яку я боявся). Це вже зараз я розумію, а тоді це все відчував як належне.
І згадується мені той випадок, що стався на третій тиждень школи. В моїй старій школі ми ще вважалися малі і мабуть тільки стільці ставили на столи. А в тій школі потрібно було прибирати. Наша класна сказала, щоб ми працювали в групах. Я був єдиним хлопцем в нашій групі. І ми домовились, щоб вони прибрали одного дня, а я іншого, коли в них буде фізра чи ще щось. Я прийшов і зрозумів, що не знаю де усе, де брати воду й куди її носити. Я стояв у пустому класі і плакав через це. І це побачили чергові по школі, які навчались в старшому класі. Мені потрібна була допомога, тільки в тому як усе робити, але не в роботі. Вони викликали тих дівчат. Я пам'ятаю сором. Вони мені сказали, ми ж домовилися, але я плакав і не міг нічого сказати.
Наступного дня наша класна керівниця насварила тих дівчат. Вона нікого не розпитувала, просто насварила. Все життя я хотів бути героєм, та так і не став. І той момент, коли я не сказав правду, коли мені нічого не загрожувало. Той момент був одним з найгірших моментів мого життя. Я намагався бути сміливішим, та так і лишився таким.
белка

Степовий вовк

Вперше я прочитав "Степового вовка" років з двадцять тому. Тоді мене вразила брошурка, що була в середині з дозволом вбити себе в п'ятдесят. Вразило настільки, що я переписав ті параграфи в кінець свого щоденника.
Я не розумів, що коїться всередині, не розумів болю, не розумів того, як друзі, з якими є про що перемовитися стають злобними відносно моїх ідеалів. Снобство жило в мені. Невміння кохати, невміння жити чуттєвим і духовним було незрозуміло - хоча було моєю сутністю.
Багато сталося за цей час. Я побував в Базелі, місті Степового вовка двічі. Втім, майже не побачив його. Вперше був хворий фізично. Тоді жив на парацетамолі декілька днів уперше в моєму житті. Єдине, що згадується - руда білка. Я не бачив їх з тих пір, як перейшов на фотографії з телефону. Вдруге, я був хворий ментально. Відчуття повної зради - вдома, на роботі, в технологіях. Я спізнився на літак з колегою і ми провели декілька годин в аеропорту. Ми розвомляли і це мабуть дало мені сил рухатися далі. Втім, не дало сил гуляти містом. І я побачив більше тільки тому, що втрутився в прогулянки пари коханців, про яких я ще не знав, що вони пара.
Але назад до Степового вовка. Базель дуже повільне місто, здається не змінюється воно. Погода постійно добра - холодні вечори й ночі, жаркі дні. Воно здається старішим і спокійнішим за Дублін. Воно є цілковито міщанське. І в героя книги дійсно їде дах від того, що нічого не стається. Що життя було пусте, але ж насправді воно не було пусте і все можна змінити. Варто лиш забажати, особливо небідній людині. Мов психотерапевт керує героєм. І герой хоче допомоги, бо інакше вмре.
Напис - тільки для тих, що збожеволіли і плата розум. Плата дійсно - розум, аналітичний розум. Але назад отримати розуміння. Задоволеність проти щастя. (О, як це близько. Особливо у мистецтві).

І стільки багато думок народила в мені ця книга. Та найголовніше - життя повне і завжди, коли здається, що воно порожнє можна його заповнити. А вмирати до п'ятдесяти не варто.
белка

Про Палестину

Все це лишень спекуляції на основі прочитаного й почутого.

В мене є друзі, що переїхади до Ізраїлю. Ну як друзі, "friends". Знайомі, бо я з ними не дуже дружив через їх трохи мудакуватість. Втім, це неважливо. А важливо те, що чув від них тільки ненависть до палестинців. І що палестинці зовсім погані, ліниві і злі, та ненавидять євреїв.
Я й сам так думав. Почитував блоги.
Аж ось натрапив на книгу від Джо Сакко "Палестина". І на початку, не співчував тис палестиецям, бо чогр ж вони лізуть. Аж десь всередині все більге й більше беззаконня у відношенні до палестинців. І це не здається перебільшенням. Бо араби не є повноправними громадянами. Армія підтримує поселенців, які порушують закон. Араби все рівно є не правими, але все ж не так сильно, як здавалось раніш.
(І звичайно, коли я називаю національності, я маю на увазі лише частину людей).