Був сьогодні на концерті "Сестер Тельнюк". Ми з дружиною домовилися, чи не домовилися. А так само вийшло.
З кожною піснею закохувався у дружину сильніше. Після кожної пісні сумував усе більше. Хотілося пошвидше додому, пошвидше додому з музикою.
Можливо саме тому я несвідомо морозився. Від усього навколишнього.
..
І пісні ще й досі звучать у мені.

пс. Що мене дивує - в Україні немає "культури" бутлегів. (Це майже антикультура я б сказав).
Та що я маю на увазі: для багатьох іноземних музикантів можна знайти запис майже кожного концерту, а з туру можна назбирати й пристоних записів. А у нас знайти запис живого виступа майже неможливо. І тільки мої неправильні дії завадили мені записати сьогодняшній концерт. Сумую тепер, бо чи буде альбом тепер.
ппс. Історія знайомства з творчістю "Сестер" - дивна, але звичайна для мене. За афішами, я ігнорував їх, вважав що це настільки не моє, наскільки це може бути. (А те й саме було для мене з "Там, де нас нема" "Океана"). Я не пішов на "Жовту кульбабу". хоча тоді міг би. Потім - пропустив виступ в університеті. А тепер мабуть завадить трактор...

Сценарії Параджанова.
Те, що знаєшь, якою була людина, змінює сприйняття.
Тож, книга пропитана красою, але злою красою. Далекою мені, я шукаю красу життя, у книгах - краса страждання та смерті.

Виниченко. Колись, у школі я його обзивав. Ми вчили його в історії, але не в літературі. Я називав його (та чи тільки я) Віні-Пухом. Але книжки добрі, післяреволюційні мені подобаються навіть більше, а його конкордизм зростає в мені. Ось його книжки повні думок. Прочитаю сторінку і думаю, і аналізую себе.

Не рецензійне:
Виявляється, що російський переклад Мері Поппінс - скорочений. І що є 7 книжок про неї. Шукаю.
І ще вирішив продати книги, бо шафа повна, а хочеться чогось нового, поки що думаю залишити книги тільки трьох українських письменників з 19, 20 та 21 столітть, японського, велику збірку малої прози і можливо ще щось залишиться.

Я переїхав по рецензіях до goodreads.com

Бажання однієї людини (про яке я знаю, бо його дружина геніальний ... тут майже впало іншомовне слово.. дуже добре розповідає про роботу) прочитати двісті книжок за рік конвертувалося в мені в бажання прочитати 50 книжок (та думаю прочитаю близько 80, якщо тільки знову не поїду в командировки).

Так ось. Став читати фантастику, щоб бути в курсі. Ну і рекомендують.
Азімов - добрі книжки, які іноді заставляють думати, майже завжди співчувати, іноді аналізувати.
Лем - я очікував більшого. Набагато більшого. Є в нього книга з лекціями найрозумнішого у світі комп'ютера "Голем". Я закрив її, коли побачив, що він не такий, а дурніший за мене. (Так само і математик у фільмі "Пі" - здався мені дурним і я не став дивитися далі). Це бісить, коли герої мають бути надрозумні, а насправді не такі.
"Кіберіада" вийшла цікава, але не більше.
"Щоденники Тихого" вийшли настільки дурнуваті, юмор мов у дешевих серіальчиках, де сміються за кадром. Щоправда, я не зміг дочитати далі першої історії.
"Повернення з зірок" - зла книга. Утім, можливо коли-небудь я прочитаю "Соляріс" який вважається шедевром.

Дугласа Адамса я став читати, бо 42 та інші речі зустрічаються часто. Отож, "Автостопом по галактиці". Але малесенькі водянисті книжки, які не визивають думок (від слова зовсім). Пародії на іншу фантастику - сумно. Гигикання за кадром має бути тут точно. Переплутані лінії хоч якось привертали увагу, але це неправильно.

пс. Фантастика - це не моє.

Я стаю антібидлом.
Страшно казати, але я став звертати увагу на одяг, і кажу сам собі, а такого як в тебе нема, і смаку навіть такого нема.
Я купив карту для метро і зловтішаюся з тих, хто не купляє її день у день.
Та найголовніше чому я пишу цей запис ось:
Я вже деякий час постійно їм сир, та не їм ковбасу.
Я намагаюсь не їсти м'ясо. І вже точно не свинину. Замість цього їм овочі (але вони дорожчі в декілька разів :( )

( ліричний відступ )

Так от про сир. Хотів собі придбати на вихідних кусень сиру. Обрав кусочок, аж бачу стандартні люди - тло для героїв книжок. Ті, що купляють пиво і їдуть робити шашлики. І каже один - іншому.
- То що Голандський?
- Ні краще Мааздам з дирками.

А я саме Мааздам і хотів взяти, бо усі беруть якесь не таке, а Мааздам з ароматом.

( ліричний відступ про сир )
Я одразу змінив вид сиру. Але зрозумів, що це не тому, що я хочу щось інше, а тому що я не зможу істи те, що їдять ті прості люди, бо як же я тоді буду вищим.
Та хіба я вищий?

"Час буде йти, а я буду йти за ним."

Час летить. Я перестав слідкувати за подіями.
Ось скажімо, був конкурс на кращу рецензію українського переклада німецької книги (чи то німецької книги з українським перекладом). Я знав, ще до його початку, що він буде. Я перевірив, що моя улюблена книга Грасса є у списку. Я навіть трохи подумав про цю рецензію, а потім вирішив, ну ось трошки і напишу.
Через деякий час, хотів перевірити, аж ось, конкурс скінчився і переможець вже є.
Ще складніше слідкувати за музикою. Я не спілкувався вживу з однією фанаткою групи, пісні якої є в мене в плеєрі, деякий час. За цей деякий час група встигла розпастися, вокаліст зібрав нову групу, записали перший альбом й записують другий. Як-то кажуть ВНЕЗАПНО. :)
Я перестав спілкуватися з іншою поціновувачкою іншої групи з моменту випуску їх минулого альбому, аж ось раптом, вже вийшов ще один альбом.
і таких прикладів є ще з десяток.

І лиш плакати в метро про виступи якихось груп чи відомих поеток чи груп, що виконують пісні відомих поеток, нагадують мені, що вже не бачив і не чув людей, які мені близькі вже досить довгий період часу.

Сьогодні Київ був саме таким яким має бути місто. Мінімум автомобілей, зелена трава, трохи зелені дерева й пречудові будинки.

(І справжня краса, у тих будинках, які будували, майже змагаючись з передовими технологіями.)

Краса навколо, я йшов двориками. Вулиця Щорса, вулиця Богомольця, це все краса. Це все органічність і намагання побудувати щось краще, щось придатне для життя багатьох людей. Багато пташок, але й трохи сміття.
Там у подворотні цілувалися хлопець й дівчина. Якби я був художником, то змалював би це. Та я не художник нажаль.
Крещатик - то зовсім щось таке. Майдан - наруга над містом.
Дворики на Клові - це те місце, куди я бажав би повести свого сина. Київ - це маленький Нью-Йорк. Не такий щоправда і маленький, але майже такий же красивий.
А старі будинки, багато старих будинків потрібно знищити

пс. І тільки одна думка пригнічувала, що нема з ким поділитися цією красою. Цією чудовою красою, красою яку може побачити не кожен. А дружина. Вона ж бо теж хоче відпочити, я не можу, і не впевнений, що маю право передати їй усе своє щастя.
ппс. Наприклад, звичайна майже собі людина, яка намагалая мені щось у потязі показати, свою неповторність. Те, що її телефон майже схожий на АйФон, але вона ненавидить Айфони. Те, що вона ніколи не була на Хрещатику, (але що вона тоді робила в Києві на початку, коли ще була молода - чи вона не була молода .. принаймні в Києві.) Про те, що її смак до музики неперевершений. Про те, що вона п'є майже добру заварну каву вранці й при цьому не плювалась на дорогу за ціною, але "Петровську слободу" 3 в 1. Про ще щось, але при тому їла просто бутерброд з ковбасою.
пппс. А ще я побачив офіціантку схожу на дівчину, про яку я пообіцяв собі ніколи не думати, як про можливу для себе дівчину.
ппппс. Беззмістовний оптимізм приносить щось добре. Посміхаймося.

Кожен день наближує до трактора.

Кожен день додає розуміння наскільки багато часу було раніше.

Кожен день...

Я не зміг піти на презентацію книги, напевне найкращого сучасного автора через нову роботу. Я не знаю чи зможу піти на концерт групи, яку дуже люблю.

Наступного разу... Та чи буде наступний раз, якщо трактор наближається щосекунди.

Книга підліткова. Лінії майже усі зрозумілі з першого погляду.
Але як на підліткову книгу й реагую підлітково. На усі ці незрозумілі ритуали. На поведінку, яка стає нелогічною, при усій логічності подій. Персонажі, яких не буває, але в яких хочеться вірити: дуже сильний і дуже розумний, але при цьому ще й упертий; дівчина, що пробачає та дає час своєму нареченому; типовокнижкова дочка, що ненавидить батька.
Та деякі речі написані надто прямо й зрозуміло, підлітково-орієнтовано.

Новий рік змінив мене. Потрібно написати якісь плани.
Я писав плани кілька років, а потім була пауза. Післяуніверситетське життя змінило усе. Усе полетіло, а плани щезли.
Тепер наново.
Отож, плани:
1. Майже +1. (Плюс один взимку. й можливо наступного року)
2. 50 книжок. з них 12 технічних.
3. Звалити.
4. 1 стаття в місяць
5. 1 виступ на місяць в компанії

З'явилося таке нове слово: розбачити (развидеть).
І чи не кожен день я бачу про які навіть не бажав би знати, що таке існує.
Люди замість народжувати дітей закупляють ляльки у вигляді дітей. І ходять з ними. І фоткаються.
І НАВІЩО. Нащо я подивився на цей лінк.

пс. Я й не побачив, як раптово наступило 23 листопада. Я все ще чекаю літа. Ох. Воно буде не скоро.